26 грудня 1974 року — в СРСР оголошено про видачу паспортів селянам
Нині, коли паспорт в Україні можна отримати не те що з 16-річного віку, а й ID-картку – практично з народження, коли пересування і в своїй країні, і за кордоном – не проблема, багато хто з молоді дивується, що їхні бабусі-прабабусі й дідусі-прадідусі, які жили у селах, досить довго не лише не мали паспортів, а й взагалі не могли без дозволу покинути село.
Старші люди згадують ті часи, коли навіть щоб поїхати на базар, доводилось випрошувати довідку у голови сільради. Захоче – дасть, не захоче – ні на ринок, ні до міських родичів не поїдеш. У радянські часи безпаспортне становище селян, особливо колгоспників, до 1974 року інакше як закріпаченням назвати не можна було.
Паспорти в СРСР запровадили для контролю міграції, і, вочевидь, не в останню чергу аби «прив’язати» людей до їхнього місця проживання. Можливо, не останню роль у цьому процесі відіграли й селяни, які наприкінці 1920-х років почали масово тікати в міста від примусової колективізації.
Паспорти видавали тільки жителям міст, робітничих поселень, а також держслужбовцям та працівникам радгоспів. А на колгоспників, нова паспортна система не поширювалася. Їх із 16 років в обов’язковому порядку записували в колгосп, і вони не мали права виїхати далі ніж за райцентр без довідки від колгоспного керівництва.
І лише коли пост Генсека посів Леонід Брежнєв ,з часом постало питання про паспортизацію селян. Це ініціював уродженець Луганщини, перший заступник голови Радміну і майбутній міністр сільського господарства Дмитро Полянський. Його підтримав і очільник Міністерства внутрішніх справ МВС Микола Щолоков. Однак, вочевидь, це було продиктовано не турботою про селян, а тим, що Щолокову не вистачало даних для «більш успішного виявлення антисуспільних елементів».
Колективний акаунт. Редакція сайту usi-news.info