Лівія, третій фронт. Сили та інтереси на ньому міцніють
22 квітня білоруський ресурс SelvestorVivat розмістив відео атаки збройних сил Туреччини на лівійське місто, яке було раніше захоплене російськими найманцями в інтересах сепаратного лівійського генерала Халіфа Хафтара — подібні цьому репортажі про успішні атаки турків на росіян в Лівії стали звичними для останніх місяців. В цей же день турецька агенція EHA News повідомила про початок сумісного, по факту союзного патрулювання силами Туреччини та Росії автотраси на північному заході Сирії. Щодо Лівії, то ніякого союзу між турками та росіянами там немає і російські сили ще з кінця зими почали нести регулярні втрати особового складу від турецьких ударів. Наприклад, 3 квітня EHA News повідомила про ліквідацію в цей день турецькою армійською авіацією 20 найманців та сил Хафтара. Після цієї новини 5 квітня агенція Dialog спробувала конкретизувати російські втрати під час цього удару і розповсюдила повідомлення що під час турецької атаки на військову базу Al-Watier поблизу лівійської столиці Тріполі було знищено 100 російських найманців. Російська преса цього числа підтвердила втрату лише 20-35 найманців.
Хто з ким воює
Чітка відеофіксація російських жертв від турецьких квітневих ударів в Лівії в медіа відсутня. Але закордонна преса майже одностайно стверджує, що сили РФ в цій країні замість епізодичних одиничних втрат в минулому зараз починають нести втрати вже десятками чоловік. Тобто ліквідація росіян там перейшла на чотового та ротний рівень. Експерт-арабіст Віктор Несміян 17 квітня розповсюдив порівняльну карту втрат позицій, яку російські сили та Хафтар понесли в Лівії за минулі 5 місяців. Виходячи з того скільки за цей час було втрачено раніше підконтрольних РФ та Хафтару територій, зростання втрат людських ресурсів виглядає досить закономірним.
Сепаратна територія Халіфа Хафтара на сході Лівії (колишня римська, а потім італійська колонія Кіренаїка) має столицю в Бенгазі. Територія протистоїть визнаному ООН центральному уряду в Тріполі, який очолює прем'єр-міністр Фаіз Мустафа ас-Сарадж. Уряд Сараджа має дуже розмаїту підтримку. Йому надають допомогу США, Туреччина, а також Емірат Катар, торгівельний та релігійний союзник ворожої США Ісламської Республіки Іран.
На відміну від Сараджа, генерал Хафтар є об'єктом системної допомоги з боку досить монолітного блоку країн — РФ, сусіднього Єгипту, ОАЕ та Королівства Саудівська Аравія КСА. Монетний Двір РФ в певній мірі легально друкує “хафтарьскі динари”, грошові одиниці невизнаного уряду Хафтара. Російський інтерес до Хафтара передусім полягає в тому, щоб перетворити Бенгазі на резервну військову базу в Середземномор'ї на випадок падіння режиму Башара Асада в Сирії та втрати російських ВМБ в сирійських Тартусі та Латакії. Експансію РФ на сході Лівії штовахають тільки непомірні нафтові та військові амбіції. Інтерес Саудів до Хафтара в основному, полягає в намірах стримувати глибокий російський вплив на нього. Але у порівнянні з ситуативними та нафтовими інтересами КСА та РФ, найбільш вагомий по ціні питання інтерес до Хафтара має сусідній Єгипет. Він кровно зацікавлений в існуванні сепаратного утворення на сході Лівії.
Єгипет: релігійні ключі до війни у Лівії
Перший і головний тактичний інтерес Єгипту до сепаратного режиму в Бенгазі носить суто оборонний характер — це недопущення появи безконтрольних вікон у лівійсько-єгипетському кордоні. Якщо Хафтара приберуть, ці вікна можуть перетворитися в широкі ворота для проникнення через пустелю з Лівії в соціально напружений Південний Єгипет міжнародних воєнізованих угруповань мусульман-сунітів: “Аль-Каїди”, Ісламської Держави Іраку та Леванту, та інших.
Південний Єгипет виглядає дуже ласим шматком для цих угруповань. По перше — тут працює Асуанська ГЕС, одна з трьох ГЕС на єгипетському Нілу. Вона є суттєвим важелем економічної влади над країною. По-друге, при успішному проникненні ісламісти зможуть розпочати переслідування релігійних меншин Єгипту заради пошуку популярності та захоплення центральної влади. А переслідувати ісламістам на Півдні Єгипту є кого. Бо в цьому регіоні розташовані святині міста Сієнна (нині місто Асуан) — це історична релігійна столиця для єгипетських християн-коптів і одночасно резиденція Принца Карим-Шаха Ага-Хана IV. Це один із чотирьох фінансово найбагатших релігійних лідерів планети. Він голова шиїтського ордену мусульман-ісмаїлітів, які розселені переважно не в Єгипті, а в Таджикистані та Афганістані.
Досить вірогідна у майбутньому інвазія міжнародних ісламістів з Лівії до Асуанської ГЕС та релігійної столиці ордену ісмаїлітів у Сієні для міжнародних угруповань радикальних сунітів, — це найбільш легкий шлях відновлення ідейного домінування проекту Ісламської Держави у арабському світі. Це домінування значно ослабло після поразок ІДІЛ в Іраку та Сирії. Більшість угруповань ісламістів з того часу передислокувались з Сирії та Іраку на південь Лівії. Там було розпочато пресинг заснованої туарегами 2013 року автономії в Республіці Малі, Незалежної Держави Азават.
Тиск на туарегів (берберів), які завжди були ненависними ворогами для більшості арабів, несе залишкам ІДІЛ достатньо популярності серед арабського етносу. Але берберської героїки замало. Набагато більш результативною в цьому плані майбутньою жертвою ІДІЛ виглядає Південний Єгипет. А точніше єгипетські християни-копти та шиїтські ісмаіліти.
Навіщо ОАЕ канал ім. Шейха Мансура та російські вертольоти
Небезпеку перспективи встановлення влади ІДІЛ на півдні Єгипту системно розуміють стратегічні партнери Єгипту, такі як КСА та ОАЕ. Емірати, наприклад, роблять багато зусиль для розрядки напруженої соціальної обстановки на Півдні Єгипту. Серед іншого, ОАЕ за свій рахунок будують найбільший в світі зрошувальний канал, Sheikh Zayed Channel. Канал у Єгипті названий в честь іноземця — лідера ОАЕ шейха Мансура бін Зайєда, Sheikh Mansour Bin Zayed Al Nahyan. Інвестор каналу — член наглядової ради австрійського державного Фонду Добробуту, Österreichische Industrieholding GmbH OIAG; найбільший приватний некорпоративний акціонер ряду нині популярних на світовому ринку компаній (Tesla Motors, Virgin Galactic та Glencore); володар футбольного клубу “Манчестер Юнайтед”, та багато чого іншого.
Еміратські інвестиції в канал шейха Мансура у 2019-25 роках складуть $20млрд., а до цього з 1997 року було вкладено в два рази більше. Він йде вглиб пустелі Сахара від озера Насер (водосховища Асуанської ГЕС). Проект передбачає безкоштовне виділення будинків, автотехніки та зрошуваних земель всім випускникам коледжів Єгипту. Метою проекту є зупинення еміграції студентів-єгиптяни до Європи та поповнення ними рядів ісламських угруповань.
Націлений проти інвазії на Південь Єгипту ісламістів з Лівії проект каналу шейха Мансура довгий час критикувався пресою. Передусім за сумнівний успіх та низьку ефективність. Попри зариті в пустелю десятки мільярдів, єгипетська молодь як тікала до ЄС, так і тікає. Рекрути як поповнювали ряди ІДІЛ так і продовжують поповнювати. За таких аргументів, до приходу уряду Абдель Фаттаха Саїд Хусейна Ас-Сісі в Єгипті, більшість програм були заморожені. Сприяли заморозці “брати-мусульмани, які панували в Єгипті до 2012 року та Емірат Катар, який підтримував рух братчиків.
У 2014-15 роки ОАЕ профінансували перехоплення Єгиптом у РФ купівлі двох вертольотоносців “Містраль”, які дісталися Єгипту виключно по одній причині — через початок російської війни в Україні та відповідно введеним санкціям. З того часу відбувається широке зближення між РФ та єгипетським військовим урядом Абдель Фаттаха Саїд Хусейна Ас-Сісі. Емірати поставилися до формування альянсу Каїр-Москва схвально. Будівництво каналу шейха Мансура та еміратські соціальні програми в Єгипті після “відновлення російсько-єгипетської дружби” були розморжені. ОАЕ 2015 року фінансово підтримали оснащення єгипетських вертольотоносців класу “Містраль” 50-ма вертольотами російського виробництва Ка-52 “Алігатор”.
Після цієї купівлі було укладено угоду про захід військових кораблів РФ в порти Єгипту для підтримки операцій в Лівії. І у нинішній час найманці та техніка ЧВК “Вагнер”, за деякими даними, потрапляють до лівійського генерала Хафтара в тому числі і з єгипетської території. Таким чином можна сказати, що ОАЕ, РФ та Єгипет сформували сумісну політику захисту півдня Єгипту від інвазії ісламістів з лівійської пустелі.
Трохи про економіку інтересів Єгипту в Лівії
Другий після релігійної загрози інтерес Єгипту в Лівії дуже віддалений у часі і має стратегічний характер — це боротьба за шляхи майбутнього експорту єгипетської нафти. Через Бенгазі пролягає маршрут будівництва у майбутньому перспективного газо- та нафтопроводу з Єгипту у ЄС через Лівію та Італію. Цей поки що тільки тільки віртуальний майбутній нафто- та газопровід планується конкурентом найпотужнішому трубопровідному регіональному будівництву — активно проектованому газопроводу Eastern Mediterranean pipeline (EastMed), який успішно досягає офіційного статусу проекту ЄC. Цей будівельний проект підтримують Греція, Кіпр, Ізраїль та КСА. Різко проти проекту виступають РФ, Туреччина, Катар та Іран, які переслідують свої сумісні довгострокові транзитні та комерційні інтереси.
Єгипет поки що не експортує газ, а імпортує, але в майбутньому завдяки новим родовищам планує відновити його експорт. Щодо нафти і конденсату, то Єгипет повністю ізольований від зовнішніх нафтопроводів. Він вивозить нафтову сировину виключно танкерами. Це суттєво обмежує можливості нарощування єгипетських експортних доходів. У майбутнього вірогідного об'єднання мережі нафто- та газопроводів Лівії та Єгипту є потужні інтересанти — це російська “Роснефть” та італійська ENI. Вони сумісно володіють досить великим родовищем газу Зор (Zohr) на перетині морських кордонів Єгипту, Республіки Кіпр та Палестинської Автономії Ізраїлю.
Купівля долі у цьому великому єгипетському родовищі 2017 року обійшлася “Роснєфті” у $2 млрд. Ці гроші були спокійно виплачені не дивлячись на суворі санкції США та Канади проти цієї російської компанії (в Німеччині, наприклад, ці санкції не діють). Газ з цього родовища йде до ЄС LNG-танкерами, що не дуже прибутково: вигідніше трубопроводом, але його поки що нема. Як писалося вище, РФ разом з Туреччиною є противниками газопроводу EastMed, до якого можна підключити родовище Zohr на практиці, але однозначно не вийде це зробити в політичній площині. У майбутньому, щоб почати качати трубопровідний газ до ЄС з Єгипту без оглядки на Ізраїль та Грецію, РФ треба досягти двох цілей. Перша -- поставити на чолі центрального уряду сусідньої Лівії керовану маріонетку, на роль якої підходить генерал Хафтар. Друга ціль -- здійснити об'єднання ГТС Єгипту та Лівії, щоб через діючий італо- лівійський газопровід GreenStream охопити ЄС поставками газу ще й з півдня, в додаток до існуючих російських маршрутів газопостачання.
Український інтерес в Лівії
10-річна війна в Сирії, а після її початку війна в Лівії, могли би стати другим та третім фронтами боротьби України проти РФ. Але поки що другий, зовнішній український фронт тиску на росіян не відкрився. І у цього є солідні причини. По-перше, чітко позиціонувати українські інтереси російсько-іранської інтервенції в Сирії заважає фактор наявності впливової сирійської діаспори в Україні. Позиціонувати інтереси навряд чи міг друг Дмитра Фірташа Хареф Юсеф, або Аднан Ківан, найбагатший володар нерухомості Одеси. По друге -- ще у 2014-18 роки США оминули Київ, коли почали програми фінансування озброєння сирійської опозиції пост-радянськими типами озброєнь. Україні з тих пір в щорічних американських оборонних асигнуваннях відведено лише скромне 6-те місце.
В американських пріоритетах замовлення українського озброєння та військових фахівців для демократичної опозиції Сирії з того часу плетуться в хвості. Лідерами американских приоритетів в оснащені зброєю сирійської опозиції є Болгарія, Афганістан, Чехія і ряд інших американских союзників. Ці держави, як і Україна, вміють випускати зброю радянського взірця. А навичками застосування саме такої зброї володіє більшість населення Сирії та інших раїн, що чинить збройний опір режиму Асада та ірано-російської інтервенції. Україні, на жаль, в ті роки не дісталася вагома частка із більше ніж $2млрд американских асигнувань, -- опосередкованої участі в сирійському Спротиві.
Коригувати дуже розмиту та нечітку українську позицію відносно Сирії могла б допомогти Лівія, яка також охоплена війною за участі воєнного ворога України -- РФ. На відміну від Сирії, яка цікава економіці України хіба що постачанням фосфатів для АПК, українські інтереси в Лівії більші. На межі 2019-20 років Україна вперше в історії майже 30 років своєї сучасної державної незалежності, змогла розпочати імпорт сирої нафти з-за меж колишнього СРСР. Щороку Україна витрачає на імпорт нафтопродуктів більше $5.3млрд, й по цих витратах критично залежить від РФ та Білорусії. Тільки частково і дуже невеликою мірою, нашій країні позбутися монопольної бензинової та дизельної залежності від російського та російсько-білоруського імпорту допомагають Азербайджан та Казахстан. Але минулого року до їхніх зусиль долучилися США, а потім і Лівія, котрі 2019 року вперше почали постачати сировину для українських нафтопереробних заводів.
